Дата 24 лютого вже рік як для кожного українця окреслена чорним кольором. Це початок періоду найжахливішого випробування війною, запеклої боротьби за право існування… У величезному напруженні душевних і фізичних сил ми прожили цілий рік, і наразі впевнено можемо сказати ‒ дух наш незламний! Ми живемо, продовжуючи до самозабуття захищати усе найдорожче! Кожен ‒ на своєму місці…
Малокорениський будинок культури завжди був для жителів мікрорайону улюбленим місцем для цікавого проведення дозвілля, душевного спілкування та саморозвитку людей різного віку. Війні не вдалося обірвати цей процес ‒ робота закладу продовжує набирати обертів: працюють гуртки, художні колективи і любительські об’єднання, хоча представляти широкому загалу свої творчі надбання допоки що аматори-гуртківці можуть більшістю через дистанційні заходи. Чималу і дуже важливу ділянку культурного фронту у Малій Коренисі міцно тримають медичні сестри ‒ Лілія Наточій та Мая Крилова, які впродовж усієї війни своїми поезіями підтримують бойовий дух наших воїнів, допомагають землякам не втрачати віру в Перемогу. Ось уже рік, майже щодня, талановиті жінки – учасниці гуртка художньо-естетичного напряму «Мистецтво живого слова» та жіночого клубу «Надія» ‒ діляться своїми поетичними роздумами на сторінці Facebook у групі Малокорениського будинку культури.
Мая Крилова
Мая Герасимівна Крилова народилася 1 травня 1956 року на мальовничій Житомирщині. У шестилітньому віці дівчинка разом з батьками переїхала на Миколаївщину, до Малої Коренихи. Ось як пригадує свої дитячі враження жінка: «Я плакала за природою, яку волею долі прийшлось залишити. Але коли мама привела мене до річки Південний Буг, я зрозуміла, що це ‒ мій земний прекрасний рай, моя стихія. Річка стала для мене вірною подругою, моїм притулком та усамітненням».
Писати поезії Мая стала дуже рано. Любов до літератури дівчинці прищепили учителі Малокорениської восьмирічки та Радсадівської середньої школи. Мая залюбки ділилася своїми почуттями з оточуючими на шкільних заходах, на сцені місцевого будинку культури. Пізніше, закінчивши Київське медичне училище та працюючи в санаторії «Україна» в Гаграх, Мая Герасимівна продовжувала писати поезії та дарувати їх людям.
…Моя душа, мов пташка та,
Літає в снах, в чужих світах.
Сприймає радість і печаль,
Щемить, тремтить – усіх їй жаль.
Долі вона не вибирала,
Щоб Бог дав, в те вірила… Кохала.
Вона звичайна, зовсім проста,
Все починала з чистого листа…
Наприкінці 70-х Мая Крилова повернулася до Малої Коренихи, де майже 40 років віддала складній професії медичної сестри. Це був час активного віршування, що у 2012 році завершився появою збірки «Мир прекрасен и я в нем живу».
…Життя ‒ це молитва свята
Кожної ночі і дня,
Це радість і сльози,
Квіти і грози, мир і війна…
Рік війни, безумовно, викликав в душі жінки багато глибоких переживань, що зрештою втілилися у віршованих рядках. У них – переживання за долю країни, молитви за українських солдатів, тверда віра в Перемогу. А ще – ліричні твори, що допомагають людям пережити страшне лихоліття.
…У ці тяжкі зимові дні,
Щоб біль загоїти в душі,
Я малюю квіти на стіні:
Ромашки свіжі, запашні…
Лілія Наточій
У передмісті Миколаєва, в мальовничому мікрорайоні Мала Корениха, в сім’ї робітників 13 грудня 1972 року народилася дівчинка Лілія. Мама Надія Іванівна передала донечці своє захоплення віршуванням, а бабусині пісні, приказки та прислів’я лише сприяли розвитку поетичного дару маленької Лілі. У 1979 році дівчинка пішла до першого класу Малокорениської школи, яку закінчила у 1987 році. Красиву дівчину з поетичною душею ще з шкільних часів запримітив однокласник Вадим, який став для неї коханим чоловіком і вірним другом.
…Навчився бачити зі мною
Красу світанку, радість дня…
Так добре разом нам з тобою
Біля родинного вогня…
Після закінчення школи розпочалося навчання в медичному училищі, потім – робота медичною сестрою у рідному мікрорайоні. Протягом багатьох років Лілія Павлівна пише прекрасні поезії, які полюбилися жителям мікрорайону. В них – і любов до рідного краю, і розмаїття природи, і роздуми про духовність та почуття.
Подаруй мені, Боже, втіху –
Щоб раділа святам і будням,
Щоб могла запобігти лиху
І могла помагати людям…
У 2021 році вийшла в світ перша збірка Лілії Наточій «Волшебный мир души». Більшість поезій було написано російською мовою. Дата 24 лютого 2022 року у творчості поетеси проявилася новим етапом – наразі пані Лілія пише вірші виключно українською мовою. І всі її поезії пронизані уславленням українських воїнів та вірою в нашу Перемогу.
Вже рік триває місяць лютий
І в Україні, і в душі.
Летять несучі смерть салюти
І нерви й сили на межі…
Вже рік не можемо зігрітись –
Тремтить від звуків все нутро…
А у вікно нам сонце світить,
Життя триває все одно.
І треба жити, Перемога
За рогом вже чекає нас,
Важка й гірка її дорога,
Та промінь віри в нас не згас!…
Такий чудовий нині ранок!
Весна вже скоро, знов весна!
Букет надії нам на ганок
З світанком принесе вона!
Жителі мікрорайону, жартуючи, кажуть, що медики Малої Коренихи лікують не тільки тіло, а й душу, даруючи землякам прекрасні поезії. Дві тендітні жіночки, жительки збагреної кров’ю захисників священної землі Півдня України, у віршованих рядках наче залишають для нащадків свідчення цих страшних подій. Заради миру і щасливого майбуття України, яке кривавою ціною виборюють наші воїни! Спільними зусиллями, силою духу нескорених людей ми наближаємо таку бажану Перемогу! Так і буде! Все буде ‒ Україна!
