Василь Миколайович Бурдик народився 25 вересня 1945 року в селі Стави Кагарлицького району Київської області в родині сільського вчителя.
З дитячих років майбутній актор брав участь у театральних постановках свого батька на сцені сільського будинку культури. Саме на клубних підмостках у рідному селі Василь Бурдик зіграв свою першу роль у виставі “Мартин Боруля” за п’єсою І. Карпенка-Карого.
Після невдалої спроби вступу до Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого хлопець повернувся додому і протягом двох років працював учителем фізкультури, продовжуючи грати у вільний від роботи час на сцені сільського клубу.
У 1965 році на запрошення режисера Анатолія Скибенка Василь вступив до театральної студії Київського українського драматичного театру імені Івана Франка.
Закінчивши навчання в студії, В. Бурдик переїжджає до Миколаєва. З 1 вересня 1967 року стає актором Миколаївського обласного українського музично-драматичного театру. Протягом 40 років миколаївці захоплено стежили за розвитком неповторного драматичного таланту спочатку молодого артиста, а потім – зрілого майстра сцени, його сходження до знаменитих і пам’ятних ролей.
У творчому доробку Василя Миколайовича їх понад 500, зокрема:
– Костянтин Ольшанський («Десант у безсмертя» А. Умеренкова);
– Парфентій Гречаний («Партизанська іскра» Б. Арова та М. Саєнка. За цю роль В. Бурдик отримав премію ЛКСМУ імені Миколи Островського, а від міста – першу в житті власну невелику квартиру);
– Антей («Оргія» Лесі Українки);
– Гирш («Для домашнього вогнища» І. Франка);
– Кайдаш («Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицького);
– Ной («Ноєв ковчег» В. Босовича);
– Василь («Циганка Аза» М. Старицького);
– Сірко («За двома зайцями» М. Старицького);
– Дядько Тарас («Мина Мазайло» П. Куліша);
– Андрій Дудка («Голий президент» Д. Шевцова);
– Дон Алонсо («З коханням не жартують» П. Кальдерона).
Бурдик В.М.
Природа щедро обдарувала Василя Миколайовича – акторський талант, гарний звучний голос, імпозантна зовнішність, педагогічний дар. Він був видатним професіоналом, про театральний фах знав усе: чудово фехтував – поставив не один театральний бій; співав, танцював, грав на домрі; майстерно гримувався й завжди намагався робити це сам. Добре їздив верхи; на святкуванні першої річниці створення української держави вразив публіку, виїхавши на поле стадіону в образі Богдана Хмельницького…
В 1983 році Василю Бурдику присвоїли звання заслуженого артиста УРСР, а у вересні 2002 року він першим серед акторів миколаївських театрів отримав звання народного артиста України. В. Бурдик був Народним не тільки за званням, його любили глядачі, в театр ходили “на Бурдика”.
У 1980 році, будучи вже відомим актором, він вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого на режисерське відділення й успішно його закінчив у 1985 році.
Знання, отримані в інституті, стали в нагоді, коли актор почав викладати в “Академії пані Куліси”, студії, заснованій при Миколаївському українському театрі драми й музичної комедії. Викладав акторську майстерність, сценічний рух, читав цікаві лекції з історії театру. Щиро ділився з молоддю знаннями й досвідом, сміливо розпові
дав і про свої акторські знахідки, і про помилки. З цєї студії вийшло багато чудових артистів.
У 2002 році Василь Миколайович переніс інфаркт міокарда. У 2007 році був переведений на неповний робочий день, а навесні 2008 року і зовсім звільнений з театру.
Василь Бурдик створював свої знакові ролі на сцені Миколаївського українського театру в різні часи, і за різних директорів і головних режисерів. Однак, відлучення від сцени перенести не зміг…
2 лютого 2009 року народний артист України Бурдик Василь Миколайович пішов з життя. Поховали актора на кладовищі в м. Миколаєві.
В.Бурдик у ролi Ноя у виставi В.Босовича
){kind=link}