Аров Борис Лазарович народився 1919 року в селі Аджамка Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). З 1921 року проживав у Миколаєві, закінчив школу-семирічку і вступив до суднобудівного технікуму. У 18 років, за рекомендацією міськкому комсомолу, направлений до редакції газети «Більшовицький шлях».

З серпня 1941 року – учасник Великої Вітчизняної війни, під час захоплення Миколаєва німцями відступив з міста в рядах винищувального батальйону. З 1943 року – пропагандист у 3108-му евакуаційному госпіталі, з яким із серпня 1944-го до травня 1945-го був у складі Карельського фронту, а з травня до серпня 1945-го – Першого Далекосхідного фронту. Демобілізований у жовтні 1945 року у званні капітана. Нагороджений орденами Вітчизняної війни I ступеня (1985), Червоної Зірки (1944), медаллю «За перемогу над Німеччиною».

Після війни Борис Аров повернувся в газету, що отримала назву «Южная правда». Роботі у виданні присвятив понад 70 років. Закінчив заочне відділення філфаку Миколаївського педагогічного інституту.

У 1957 році спільно з Маргаритою Саєнко написав п’єсу «Партизанська іскра», поставлену Миколаївським театром. Разом із іншими авторами постановки удостоєний Премії ЦК ЛКСМУ ім. М. Островського.

У співавторстві з Емілем Январьовим були написані сценарії документальних фільмів про миколаївців: «До побачення, кораблі», «Незримий пасажир» про письменника Адріана Топорова. До кінця днів працював у газеті, активний громадський діяч міста Миколаєва, автор низки книг із краєзнавчими нарисами про жителів міста.

Помер Борис Аров у 2016-му році в Миколаєві.

4 червня 2021 року, напередодні Дня журналіста України, на будинку за адресою: вулиця Маріупольська, 31, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Борису Лазаровичу Арову. Меморіальну дошку виготовлено миколаївським скульптором Віктором Макушиним за рахунок коштів міського бюджету.